Оценка пользователей: / 0
ПлохоОтлично 

Ще за 234 роки до відкриття Спостереження полярного сяйва 20 листопада 2003 року

Мабуть, кожний аматор астрономії, йдучи пізно ввечері піднімає голову та милується красою нічного неба. І частенько природа винагороджує нас за це певними сюрпризами. Саме таким сюрпризом стало для мене полярне сяйво 20 листопада 2003 року. Це було перше в моєму житті полярне сяйво, яке я спостерігав!

Ввечері 20 листопада 2003 року, об 23:03 за київським часом, йдучи додому, помітив незвичайне світіння неба. Світіння було червоного кольору.


Так як явище спостерігалося у центрі міста, то спочатку його було прийнято за штучну підсвітку. Але дякуючи хмарності (як вдалося переконатися, іноді й вона допомагає), вдалося з’ясувати, що це все ж таки полярне сяйво. До такого висновку дійшов, побачивши, що на відміну від небесного фону, ці хмарки не набували незвичайного кольору – вони залишалися білими. Так я переконався, що це все ж таки це те, рідкісне у нас, на півдні України, явище – полярне сяйво.
Сяйво простяглося від Великої Медведиці (UMa) і аж до Либідя (Cyg) (які на той час розташовувалися на півночі), і мало, як вже зазначалося, червоний колір. Див. карту на останній сторінці.

Як мені здалося, я помітив явище, коли воно перебувало у “максимумі” своєї яскравості й краси. Зразу почав визначати тип сяйва. Сяйво було дифузне, не мало чітких контурів, тип було визначено як “занавес”.

Світіння займало близько чверті горизонту й зверху відділялося слабкою пурпурною каймою. Сяйво мало вигляд численних стовпів, обриси яких повільно змінювалися.

Десь, починаючи з 23:35 сяйво почало тускніти і приблизно опівночі зникло зовсім.

Деякі ділянки набували навіть зеленуватого відтінку. Взагалі, те, що сяйво було червоного та зеленого кольорів свідчить про те, що основні компоненти нашої атмосфери – кисень та азот – опромінюються енергійними частинками, що взагалі й є причиною сяйв.

Відмітив, що яскравість окремих ділянок сяйва не розподілялася рівномірно. Так, наприклад, об 23:30 найбільшої яскравості набув ділянка в районі Великої Медведиці – тобто найсхідніша частина сяйва на той момент. А ось західніше інтенсивність була набагато нижчою. Потім район найбільшої яскравості переміщувався на захід. Пізніше знову захід падав у яскравості, а схід розгорався з новою силою. І так спочатку й декілька разів. Період таких переміщень – близько десяти ~ п’ятнадцяти (іноді до двадцяти) хвилин.

Поступово висота й ширина сяйва та його яскравість зменшувалися.

До речі, максимальна висота світіння, яке вдалося помітити в умовах міста становила близько 30-40 градусів над горизонтом.

Сеанс спостережень складав 23:03 – 01:10 за київським часом. Тобто від моменту виявлення сяйва (визначено як можливий максимум) і аж за годину після того моменту, коли сяйво перестало бути помітнім.
Координати місця спостереження: широта 46? 46?, довгота 2 год 27,2 хв.
Більш детальним спостереженням заважала штучна підсвітка міста, оточуючі дерева та будинки, а також хмарність.
Хмарність на момент спостережень була охарактеризована за міжнародними стандартами як “10 Ас”. Тобто, висококучеві хмари середнього ярусу.

Наступного ранку в мережі Інтернет вдалося знайти велику кількість повідомлень із різних куточків світу про спостереження цього ж сяйва. Отже, сяйво 20 липня 2003 року спостерігалось і во Флориді, і в Петербурзі і… в Бердянську.

Як виявилось під час аналізу отриманих спостережень та даних щодо сонячної спалахової активності, причиною сяйва були спалахи на Сонці 18 листопада 2003 року. Так, 18 листопада в 10:11 UTC засоби спостережень Сонця зареєстрували в області №486 потужний спалах типу М4. Спеціалісти вважають, що саме він став причиною численних сяйв 20 листопада 2003 року.


Головін Олександр